Ця рослина – гінкго дволопатеве – є найдавнішим видом дерев, що ростуть нині на Землі. В юрському періоді, понад 200 мільйонів років тому, вони росли в Азії, Європі, Північній Америці й навіть у Гренландії, а найбільшого поширення досягли в мезозої, у період царювання динозаврів, іхтіозаврів і птерозаврів. Тому його називають “живою викопною рослиною”.

Назва “гінкго” походить від китайської назви рослин gin-kyo, що означає “срібний плід”. Давні китайські ченці саджали це дерево на “святих місцях”, біля монастирів. Вони вважали, що рослина з оригінальними дволопатевими віялоподібними листками символізує дві категорії китайської філософії – інь та янь і є символом мудрості й зосередженості, стійкості й довголіття. Дотепер у Китаї, Японії, Кореї гінкго називають “деревом молодості”.

Ginkgo biloba – попередник хвойних. Але на відміну від юних родичок-сучасниць, у гінкго немає голочок. Його листя – голки, що зрослися, восени вони жовтіють й обпадають. Та й плоди гінкго зовсім не схожі на шишки: за формою вони найбільше нагадують абрикос. Гінкго – єдиний нині живий представник “перехідної ланки” між папоротями й хвойними.

У гінкго чоловічі й жіночі органи розмноження утворюються на різних деревах. Це єдине у світі дерево, яке запліднюється під час падіння плодів, а не за допомогою вітру та комах, як інші рослини. Відступаючи з Києва у 1943 р., окупанти прихопили з ботанічного саду дуже цінний жіночий екземпляр гінкго білоба, що на десятиліття загальмувало розмноження в Києві цих реліктових дерев. Гінкго може цвісти навесні або восени. У деякі роки він не росте взагалі, а в інші річний приріст може скласти до 1 м у висоту. У гарних умовах перші 30 років гінкго росте з травня по серпень, додаючи в рості в середньому по 30 см на рік. Дерево починає плодоносити у віці 25-30 років. До цього віку неможливо візуально визначити стать екземпляра. Для того щоб відбулося запліднення, чоловічі й жіночі дерева повинні рости поряд (іноді навіть спеціально прищеплюють гілку одного дерева на стовбур іншого).

Стовбур гінкго в основному складається з деревини й нагадує за будовою стовбури сучасних хвойних, але, на відміну від них, не має смоляних ходів у деревині й не утворює смоли. Гінкго має дуже просту судинну систему: головна судина ділиться на дві. Цей малюнок судин характерний тільки для гінкго. Деревина гінкго дуже легка й світла, гладка й легко піддається обробці. Її використовують для створення дерев’яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина гінкго стійка до вогню.

Неймовірна стійкість

Дерева гінкго відомі своєю унікальною здатністю до виживання. Вони переносять отруйний смог, кислотні дощі, бідні органічними й мінеральними речовинами ґрунти. Їм не страшні бактерії, віруси, грибкові захворювання й комахи, тому гінкго може з успіхом вирощуватися як декоративна рослина у великих промислових містах. Приміром, у Нагасакі є дерево, якому понад 1200 років.

У Китаї в природних умовах виявлено гінкго висотою 45 м й 9 м у діаметрі. Припускають, що його вік наближається до 2000-літнього рубежу. Під час грандіозної пожежі в 1923 р. у Токіо дерево гінкго вижило, коли інші дерева були знищені вогнем. А дерево, що потрапило під ядерне бомбардування в Хіросімі під час Другої світової війни й обвуглилося, згодом дало нові пагони!

Європейські вчені виявили живе дерево гінгко в 1690 році (раніше їм зустрічалися тільки відбитки рослини на каменях). “Жива скам’янілість” – називав його Чарльз Дарвін.

Замовити саджанці можна за посиланням